Poem By Taras Shevchenko
When I die,
let me rest, let me lie
amidst Ukraine’s broad steppes.
Let me see
the endless fields and steep slopes
I hold so dear.
Let me hear the Dnipro’s great roar.
And when the blood
of Ukraine’s foes flows
into the blue waters of the sea,
that’s when I’ll forget
the fields and hills
and leave it all
and pray to God.
Until then, I know no God.
So bury me, rise up,
and break your chains.
Water your freedom
with the blood of oppressors.
And then remember me
with gentle whispers
and kind words
in the great family
of the newly free.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море Кров ворожу... отоді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сiм'ї великій,
В сiм'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
